Нові книги вже чекають на свого читача! Детективи, фентезі, психологічна проза, любовні романи, нон-фікшен з психології та класика українських авторів та світових в українських перекладах вже у відділі художньої літератури нашої бібліотеки.

 У час осінніх канікул дітям варто читати класні книжки. Як-от «Матильда» класика дитячої літератури Роальда Дала. 

Це – історія про талановиту, не за роками розвинену, самотню і незрозумілу ні батьками, ні деяким вчителями дівчинку, яка вирішила перевиховати дорослих. Історія про любов до книжок, про силу духу дитини, про природнє розрізнення добра і зла, про боротьбу і трохи про бібліотеку.

Гарний варіант для сімейного читання

#зробимо_читання_сімейним_ритуалом #сімейнийформуляр

 Бібліотека пропонує книгу Ірвіна Ялома „Проблема Спінози”.

Від автора бестселерів «Ліки від кохання», «Шопенгауер як ліки», «Коли Ніцше плакав», «Брехуни на кушетці», «Вдивляючись у сонце»

Це історія абсолютної невловимості. Коли філософ із ХVII століття та нацистський фанатик із ХХ століття раптом простягли один одному руки. Офіцер служби Розенберґа грабує, опечатує й експропріює фонди крихітного музейчика, вважаючи, що тамтешня бібліотека може допомогти нацистам у розв’язанні таємничої «проблеми Спінози». Проблеми, що могла обернутися катастрофою, здатною зронити зерно сумніву, яке знищить бутафорські «арійські» постулати. Зразковий німець Альфред Розенберґ і не помітив, як, захопившись геніальністю єврейського філософа, опинився на межі внутрішньої кризи. Що переможе, сліпа ненависть чи просвітлена мудрість? Історія вже дала відповідь. Але чи остаточну?

Ірвін Ялом — жива легенда психоаналізу, засновник школи екзистенціальної психології, доктор медичних наук і професор Стенфордського університету. За його підручниками навчаються тисячі майбутніх лікарів у всьому світі. Доктор Ялом створив новий жанр навчальної оповіді, у якій щиро й захопливо розповідає про випадки зі своєї психіатричної практики.

 Бібліотека пропонує книгу Вітольда Шабловського „Як нагодувати диктатора”.

Історія життя п’ятьох найкривавіших диктаторів ХХ століття — Саддама Хусейна, Іді Аміна, Енвера Ходжі, Фіделя Кастро та Пола Пота — у спогадах їхніх кухарів. Журналістська мандрівка відомого польського репортера Вітольда Шабловського чотирма континентами та п’ятьма країнами (Уґандою, Кубою, Іраком, Албанією та Камбоджею) відкриває завісу перед життям тиранів, яке було приховане від загалу.

Що їв Пол Пот, поки кілька мільйонів камбоджійців помирали від голоду? Чи правда, що Іді Амін куштував людську плоть? І чому Фідель Кастро був одержимий коровою Убре Бланка, яка стала символом кубинської Революції?

Це не кулінарна книжка, хоча деякі рецепти ви тут знайдете. Це спогади з перших уст про життя, сповнене страху, любові й ненависті під тиранією.

 Засідання клубу літературних дебютів  відбудеться! Запрошуємо всіх поціновувачів художнього слова 12 листопада о 17.30  в нашу бібліотеку для знайомства з дебютантами та їх творчістю. Це традиційне осіннє засіданні клубу літературних дебютів «Нові імена», що закриває 18-й сезон.

Знайомтесь, наші дебютантки:

Оксана Андрейкович.

Наполеглива і цілеспрямована, пройшла кар’єрною драбиною від касира до керівника магазину відомої мережі. На даний час працює у сфері бухгалтерії на різних напрямках. Весела, енергійна, завжди на позитиві дружина, мама, бабуся. Захоплюється активним відпочинком,   (особливо в горах).Неперевершені краєвиди – частенько надихають Оксану на нові рядки. Поезія - частинка її душі. Це не просто захоплення, емоції, це - радість, щастя, біль, кохання, які знайдемо в її збірці «Окриленість» і якими вона радо ділиться на сторінках в соцмережах.  Оксана веде активне громадське життя. Вона  співорганізаторка благодійного ярмарку – «З книгою до перемоги» у 2022 році. Учасниця конкурсу Людина. Доля. Епоха у 2023 році . ЇЇ девіз - мрії здійснюються, головне в них вірити та робити все для їх втілення в життя!

Іванна Бабинець.

Родом зі Свалявському району.  Навчається в УжНУ на історичному факультеті.  Проявила себе і як організатор міжнародних наукових конференцій, літературних вечорів та подкастів до урочистих подій. Займається активно громадською роботою. Брала участь в молодіжних обмінах за кордоном по програмі Еразмус+ в Польщі (2021-2022 рр.) З вересня 2024 р. працює екскурсоводом в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького. Іванна дуже комунікативна людина, тому обожнює працювати з людьми і розкривати їм багатогранну історію Закарпаття. 

Написання віршів для дівчини завжди були особливим хоббі, ще з юних 8 років.  З березня 2025 р. студентка стала учасницею молодіжного літературного об'єднання "Futurum", після чого долучалася до їхніх літературних зустрічей, де мала змогу декламувати власні вірші.

У травні 2025 р. Іванна нарешті здійснила свою мрію і видала свою першу поетичну збірку "У відлунні твого серця". Авторка намагається показати в книзі всю суміш неідеального людського існування, де є ідеальні моменти, які якраз потрібно цінувати. Молода письменниця презентувала власний доробок в Закарпатській обласній бібліотеці ім. Ф. Потушняка та Ужгороському замку, де поділилася з публікою історією написання книги. Окрім цього, дівчина дуже любить подорожувати, у її скарбничці мандрівок вже назбиралося 8 відвіданих країн.

 Бібліотека пропонує книгу Лорана Гунеля „Інтуїція”.

Одного дня спокійне життя молодого письменника Тімоті порушили двоє. Агенти ФБР з’являються біля його дверей із проханням... допомогти. Знайти особу, яка відома на весь світ своєю невловимістю. І, несподівано для себе, він погоджується на авантюру. Проте спершу Тімоті має пристати до секретної програми, спеціалізація якої — люди з феноменальними інтуїтивними здібностями. Люди, що відчувають матерію цього світу інакше за решту. Непомітно для себе Тімоті оволодіває цією потужною силою інтуїції. Почуттям, здатним показати життя таким, яким воно є насправді, — надзвичайним. Та чи стане Тімоті сил пройти шлях до самого кінця? Шлях, який під силу лише обраним.

Лоран Гунель — французький письменник і фахівець у сфері особистісного розвитку. Автор книги про людину, яка хоче бути щасливою.

 Вітаємо з Днем художника!

В цей день в рубриці #зробимо_читання_сімейним_ритуалом пропонуємо книжку Ганни  Владимирськоі "Таємні історії картин", отриману завдяки Український інститут книги .

У різні моменти життя у дитини виникають запитання: для чого потрібно мистецтво? як розуміти живопис?для чого ходити в музеї?

Авторка пропонує відповіді на ці питання. У книжці розглядаються твори видатних українських митців. А помічником у розгадуванні таємничих історій картин стає спанієль Лео, який намальований у різних інтерпретаціях відомим художником Віктором Кононенком.

Книжка написана для школярів від 7 до 15 років, а також може зацікавити їхніх батьків, оскільки розрахована для сімейного читання.

#сімейнийформуляр

 Бібліотека пропонує книгу Слави Курилова „Сам в океані”.

Сам посеред Тихого океану. Тільки з маскою і в ластах. Десь поряд підступні течії,  акули й отруйні медузи. Сто кілометрів до берега й кілька — до дна. Три доби без питної води. Три доби без їжі. Три доби без сну. Не можна відпочити, не можна припинити рухатися. І під палючим сонцем, і в нічній темряві він плив і перероджувався з людини звичайної в Чоловіка.

«Ніхто не може протистояти ідеї, час якої настав!» Мені здається, саме цей вислів великого письменника Віктора Гюго найповніше передає весь драматизм неймовірно захопливої історії автора і героя цієї книжки водночас.

Ідея, що обрамлюється у мрію і горить всередині кожного з нас, спонукає перевершувати світ і доводити, що немає нічого неможливого, якщо вона, ідея, палає!

Ця історія — про силу людської мрії, яка знищила страх і сумніви. Вона допоможе тобі знайти в собі силу і здійснити власну мрію.

 Бібліотека пропонує книгу Мелоді Бітті „Долаємо співзалежність. Як припинити контролювати інших і почати дбати про себе”.

Маєте проблеми із самооцінкою, знижений емоційний фон, понад усе боїтеся самотності? Почуваєтеся великими хрещеними матерями та батьками цього світу й задовольняєте, а чи й передбачаєте потреби інших, ігноруючи власні? Ваш діагноз — співзалежність. Від цієї психічної патології потерпають мільйони людей, і вона виявляється в токсичних стосунках: подружніх, з батьками, колегами, друзями. Досить жити чужим життям і намагатися врятувати всіх ціною свого добробуту, розмиваючи особисті кордони! Необтяжливі опитування допоможуть визначити ваші координати в химерному світі співзалежності, і ви не пройдете повз вихід із цього лабіринту. Мелоді Бітті — авторка 15 перекладених 20 мовами бестселерів, найвідоміша особа в колах видужалих наркоманів. Колись Бітті пережила відречення, викрадення, сексуальне насильство, алкогольну залежність, розлучення, поховала сина. Жінка, яка хотіла померти, наразі співпрацює з найпопулярнішими видавництвами США. Читайте про неї на сторінках журналу People, дивіться — на «Шоу Опри Вінфрі.

 Бібліотека пропонує книгу Марка Брекетта „Дозвіл на почуття. Відкрийте силу емоцій, щоб підкорити нові вершини”.

Наші емоції впливають на самопочуття, стосунки, самореалізацію. Переважно саме нерозуміння природи власних почуттів, сором за надмірну емоційність чи, навпаки, скутість заважає нам стати щасливими. За 25 років роботи Марк Брекетт розробив напрочуд ефективну систему покращення життя дітей та дорослих ЛІДЕР, яка полягає в тому, що емоції можна навчитися використовувати, і тоді вони допомагатимуть, а не заважатимуть нашому благополуччю. Цю систему застосовують у тисячах шкіл. Доведено, що завдяки їй зменшуються стрес та вигоряння, покращується шкільний клімат та підвищується успішність. У цій книжці Брекетт ділиться своєю перевіреною стратегією з читачами.

 Бібліотека пропонує книгу Клайва Стейплза Льюїса „Проблема страждання”.

К. С. Люїс, один із найвідоміших християнських авторів і мислителів минулого століття, розглядає універсальне питання, яке завжди турбувало людину: «Якщо Бог добрий і всемогутній, чому Він дозволяє своїм створінням страждати від болю?». Автор, завдяки характерному для нього багатству співчуття та глибокій проникливості, дає відповідь на це важливе запитання та ділиться своєю надією та мудрістю, щоб допомогти зцілити світ, який жадає справжнього розуміння людської природи.

 Майбутній розкол людства буде між розумною його часткою і сірою посередністю, що не вміє ні читати, ні мислити.

Оруелл боявся тих, хто заборонить книги. Хакслі ж побоювався, що не буде причин забороняти книгу, бо ніхто не захоче її читати.

Без звички до читання та навичок критичного мислення багато громадян сучасних демократій виявляються настільки ж безпорадними і довірливими, як середньовічні селяни, які рухаються ірраціональними закликами і схильні до стадного мислення.
Є діти, які читають десятки книг на рік, вчать програмування, математику та іноземні мови. Здібні концентруватися і розуміють складні концепції та абстракції.
І діти, які проводять по 12 годин на день у смартфонах та планшетах. Ті, що втрачають здатність читати і розуміти довгі тексти.
У кіно на перше місце виходять серіали, в яких є лише кілька головних героїв. Спрощуються сюжетні лінії. Скорочується кількість головних героїв. Просто для порівняння: у класичному китайському романі «Сон у червоному теремі» близько сорока головних героїв та майже 500 другорядних. Читачі раніше все це пам'ятали, а зараз вони плутають Саурона з Саруманом. Вже починаються проблеми з розумінням класики.
Передача знань – найдавніша функція університету – руйнується на наших очах. «Важкі» письменники — такі як Шекспір, Мільтон і Джейн Остін, чиї твори передавалися з покоління в покоління протягом століть, більше не можуть дійти до наступного покоління читачів. Студенти втрачають здатність їх розуміти.
Питання не в тому, чи станеться розкол. Питання тільки в тому, по який бік прірви опинитеся ви і ваші діти.
з мережі

 Це більше, ніж виставка. Це майданчик для знайомства з літературними новинками краю, місце для теплого спілкування з авторами та можливість поповнити свою домашню бібліотеку унікальними виданнями.

         Традиційна книжкова подія цього року вперше відбудеться в партнерстві із закарпатським підрозділом Національної гвардії України! Тому ваша присутність – це не лише підтримка літературного життя краю, але й вияв поваги до наших захисників!

Приходьте з рідними та друзями, щоб відчути цю особливу атмосферу єднання та любові до української книги .

 Де: «Совине гніздо» (Ужгород, вул. Ференца Ракоці, 2)

Коли: 10:00 – 17:00

Вхід вільний, інформує ОВА.

 Бібліотека пропонує книгу Т. Дж. Клюна „Дім у волошковому полі”.

Управління магічної молоді відстежує усіх дітей із надприродними здібностями, намагаючись, утім, їх контролювати, утримуючи в притулках подалі від пересічного люду. Один із таких — найзагадковіших — притулків причаївся на острові Марсіяс серед неозорого океану. Саме сюди командирують Лайнуса Бейкера з інспекцією найвищого рівня секретності. Інспектор натрапляє на дітей в подобі духа лісу, гномиці, віверна, пса-перевертня… Та попри незвичну зовнішність, яка насторожує, ба навіть відлякує звичайних людей, у душах цих створінь зростають і плекаються людяність, чуйність і доброзичливість, яких так бракує у сьогочасному жорстокому й прагматичному світі. Утім це ще не всі дивацтва цього загадкового притулку. Інспектор Лайнус іще має довідатися, що криється за дверима закинутого підвалу та які таємниці приховує директор притулку Артур Парнас, який хвацько зодягається у строкаті костюми та картаті шкарпетки, що постійно визирають із черевиків.

Тревіс Джон Клюн або Т. Дж. Клюн - це сучасний американський письменник, твори якого стали бестселерами. Проникливий стиль письма та роздуми на важливі теми залишать глибокий слід на серці кожного книголюба.

 Бібліотека пропонує книгу Оксани Афанасієвої „Орлиний вогнецвіт”.

XVII століття — буремна пора для України. Між козацькою старшиною немає злагоди та єдності — і це в той час, як на Поділля неминуче насувається війна між Річчю Посполитою й Османською імперією.

У прикордонне містечко Буша після численних походів та боїв за рідну землю повертається козак-характерник Федір. Він втратив родину і сенс життя, проте став справжнім батьком для Маринки — пораненої дівчинки, яку знайшов у лісі, виходив та навчив свого ремесла.

Минають роки. Дівчина-характерниця стає справжньою красунею, за яку ладен віддати життя не один чоловік. Не стають винятком і брати Іван та Максим. Але хто стане обранцем Марини? Можливо, рішення за неї прийме війна?

 Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю Ірини Садули - письменниці, журналістки, вчительки української мови та літератури з поетом Дмитром Ніродою. Головною темою розмови стали неологічні двовірші. Дмитро розповів про специфіку цього стилю, його відмінність від "звичайних" неологізмів та процес творення. Ми раді, що Дмитро дебютував як поет саме в нашому клубі „Нові імена”.

#Інтерв'ю

«Поезія – це можливість пережити час»

                       Інтерв’ю з митцем Дмитром Ніродою (м. Ужгород)

Дмитро Нірода

З митцем, автором унікальних та цікавих двовіршів, Дмитро Ніродою, ми познайомилися на просторах фейсбуку. З тих пір мене дуже зацікавили авторські небуденні твори, у канві яких лише два рядки+авторський неологізм творять чарівливу атмосферу та занурюють у безмежний та неосяжний світ нашої мови. Я вирішила дізнатися більше, і так з’явилося це інтерв’ю, за що щиро вдячна автору. Листівки-світлини, що подаю нижче – яскравий візуальний матеріал, щоб не лише прочитати, але й прочути…

Наприкінці серпня 2025 року з добіркою двовіршів митця я познайомила своїх колег на методичному засіданні в Угринівському ліцеї, планую використати неодмінно на уроках, зокрема при вивченні теми «Авторські неологізми». І щиро заохочую колег-філологів звернути увагу на ці твори.

В дизайні мистецьких плакатів використані чудові світлини моєї сестри Наталії Савки . Будемо щиро вдячні за обмін думками, поширення, підтримку, бо для автора це дуже важливо та цінно.

Сподіваюся, невдовзі цей матеріал буде на сторінках якогось видання. 

Пане Дмитре, найперше розкажіть трохи про себе. І чи пригадуєте той перший момент творення особливого тексту для Вас?

Я народився у звичайному закарпатському селі, у родині творчістю ніхто не займався. Надихали книги, бо з дитинства дуже багато читав. Це пробуджувало у мені творчу уяву, фантазію, потяг до власного письма. Перші вірші з’явилися дуже рано, у 13 років була опублікована перша поезія. Було Різдво, я написав малесенький віршик, який так і називався – «Різдво прийшло». Опублікований у районній газеті, він став офіційним початком моєї творчості. Я є автором двох поетичних збірок, перша – з’явилася у 14 років, друга –  у 21. На жаль, вони вийшли обмеженим накладом і суттєвої ролі у моєму творчому житті не відіграли. Закінчив факультет журналістики ЛНУ ім. І. Франка. Зараз живу та працюю в Ужгороді. Я ще маловідомий автор, зараз на мої вірші можна натрапити лише у соцмережах. Важко бути маловідомим, бо усіх цікавлять «розкручені» імена. Але я іду до своєї мети, попри всю тернистість шляху. 

 Коли саме Вам прийшла гадка спробувати писати такі двовірші?

Чому саме така форма?

Неологічні двовірші я почав писати два роки тому. Мені завжди хотілося створити щось своє, знайти свій голос у поетичному багатоголоссі, бути оригінальним. Ця ідея з’явилася раптово, несподівано. Я просто написав кілька таких двовіршів і опублікував на своїй сторінці. Раптом помітив, що люди почали реагувати на цей експеримент, зрозумів, що у цьому є певна новизна і незвичність. Так я почав розвивати цей стиль надалі. В основі неологічних двовіршів – гра слів. Два різні слова зливаю в одне, вигадуючи цікаву поетичну подачу, аби слово звучало природно і зрозуміло. Моя мета – підкреслити різноманітність та мелодику нашої мови. Мінус чи плюс моїх двовіршів у тому, що їх не можна перекласти, це неперекладна поезія. Бо їх головна героїня – сама українська мова, у всій глибині і різнобарвності. Ці двовірші для категорії «мовних гурманів», якщо можна так сказати. Тут більше «скульптура слова», ліплення із кількох слів – одного. Більшість двовіршів не піддаються декламації, їх розумієш лише читаючи. Читачеві пропонується відгадати, чому я поєднав саме ці два слова, у чому таємниця їхнього звучання. Завдання вдумливого читача – почути ту музику, яку я заклав у новотворі. А вона не завжди відкривається одразу.

 Не важко здогадатися, що сказати лаконічно про щось глибоке не так вже й легко, а ще може й важче, як розповідати розлого… Як гадаєте?

Так, це правда. У двох рядках я маю вмістити суть, тому дуже ретельно шукаю відповідні слова. Кожне слово має стояти на своєму місці, відігравати свою важливу роль. Це важко, але дуже цікаво. Але я отримую задоволення від цього пошуку і неймовірну радість, коли знаходжу загальну гармонію двовірша. 

Ваша перша збірка вийшла друком, коли Ви були досить юні. Що стало надихом для писання тоді? Хто формував Ваш світогляд?

Моя перша збірка вийшла у 14 років під назвою «Рідний край». Це були ще абсолютно дитячі вірші, про рідне село, природу, маму… На жаль, у мене не збереглося жодного примірника, усі роздарував. Тоді мій дитячий світогляд формували книги, яких я прочитав багато, а особливо – казки. Я ріс у казковому світі, казки будили моє творче мислення. 

 Не можу не запитати про Ваших улюблених поетів. Від кого черпаєте снагу та бажання творити?

Є ряд поетів, які близькі мені.  Найперше це  Ліна Костенко та Василь Симоненко. Я безліч разів перечитував їхні вірші, близько сотні текстів знаю напам’ять. А ще – Дмитро Павличко, Іван Драч, Борис Олійник, Володимир Сосюра… Читати поетів треба, але не бажано їх наслідувати, завжди треба зберігати свою авторську індивідуальність. Важливо відрізняти якісну поезію від графоманії, якої зараз розвелося дуже багато. Такі вірші створені для людей із невибагливим смаком. 

Придивимося до Ваших двовіршів ближче… Намагалася пригадати, хто з митців писав щось подібне, але, опріч поета Михайля Семенка, поки не знаю. А ви шукали щось подібне перед тим, як почали писати ці тексти?

У цьому й річ. Я намагаюся писати оригінально, не бути схожим на когось. Я шукав щось подібне у творчості інших поетів, але поки нічого не знаходив. Це дає надію думати, що мені вдалося створити щось унікальне. Але я не критик, хай вони дають оцінку цим двовіршам. Я також знаю, що Михайло Семенко любив словотворення. У нього є зворушливий двовірш…

МИЛА ЙДЕ

Червоноплямиться за оградою парка – 

то мила йде.

Розкажіть трохи про власне момент творення. Який він?

Спочатку я обираю саме ті два слова, які об’єдную у цілісний новотвір. Перебираю різні варіанти, припасовую одне слово до іншого. Буває, що новотвір створюється дуже швидко, на одному подиху. А може знадобитися і кілька днів, щоб пазли зійшлися докупи. Головне – відчути спільну гармонію двох слів, почути у них єдину музику. Коли словотвір готовий починається його «обрамлення», найчастіше у цьому допомагає метафора. Її мета – зробити словотвір максимально зрозумілим і доречним у контексті двовірша. Слово повинно «твердо стояти» на своєму місці. І саме тоді – з’являється уже готова поетична картина. 

Чи є у Вас улюблений двовірш?

Я знаю, що не всі двовірші однаково вдалі. Є в мене цікаві поетичні знахідки, а є й такі, що викликають сумніви. Це цілком природньо, бо немає поета, у якого б не знайшлося слабких віршів… Але я не можу Вам назвати якийсь один двовірш, бо усі вони – частинка моєї душі. Для поета вірші, як рідні діти… Усіх їх любиш однаково, якими б вони не були. 

В одному інтерв’ю Ви сказали, що вірші це те, що виправдовує Ваше існування. Цікаво…Отож, очевидно, що вірші співіснують з Вами, а Ви - з ними. Додають сили у такому бурхливому світі?

Звісно. Поезія – то головна справа мого життя. По-справжньому людина живе лише тоді, коли приносить якусь користь суспільству, щось залишає після себе для світу. Я думаю і дихаю поезією, намагаюся бачити її навіть у буденності. Це так важливо – помічати поезію у нашому прозовому світі. А вона є всюди, просто не кожна душа готова її побачити. 

 І ще  один вислів з Вашої розмови звучить не просто вишукано, а життєствердно: «Поезія – це можливість пережити час». Що ці слова значать для Вас?

Ці слова значать для мене – залишитися своєю творчістю у пам’яті людей, коли тебе уже тут не буде… А люди будуть повертатися до твоїх віршів, шукати у них себе, зізнаватися ними у коханні. Більшої нагороди для поета немає… 

 Родзинкою двовіршів є неодмінно один авторський неологізм. Цікаві вони у вас: «абрикострубатий», «пожежоржина», «мольбевперта», «портретепло». Гадаю, кожен із них наскрізь ліричний, якийсь ніжно-елегійний і такий, до якого хочеться доторкнутися. Пригадуєте, коли вперше захопилися саме неологізмами?

Неологізмами я цікавлюся давно, вони й раніше траплялися у моїй творчості, коли я писав традиційну поезію. Та у двовіршах вони заграли новими барвами, стали не просто частиною вірша, а його основою. Неологізми – поширене явище в українській поезії, ми їх знаходимо ще в Шевченка. Згадаймо Тичину, Вінграновського, Стуса, які були залюблені у нові слова. Ви не знайдете такого поета, який не створив хоча б один неологізм. Та у своїй творчості я намагаюся піднести їх на інший рівень, відкрити їхні нові грані, зробити звичне – незвичним. А чи можна зробити нове із старого, давно вже відомого? Не мені судити. 

 Чи плануєте видати ці унікальні тексти і власне скільки їх уже назбиралося?

Я написав рівно 400 неологічних двовіршів, якраз достатньо для книги. Відправив рукопис збірки у два видавництва – «Абабагаламага» та «Видавництво Старого Лева». Абабагаламага нічого не відписує, що й було очікувано (знаючи їх критерії та планку видавництва). Я наважився написати їм, бо робив ставку на новаторство та оригінальність двовіршів. Я рідко називаю себе навіть поетом, але деякі читачі писали, що мені вдалося створити новий поетичний мініжанр. Це вселило у мене крихітку віри, що диво станеться. А щодо «ВСЛ…». Мар’яна Савка відписала, що перегляне тексти… Побачимо, як воно усе буде.

 В одному з коментарів в соціальній мережі ви написали мені таке дивовижне побажання: «Нехай Ваше життя пахне ніжним абрикосом…». Зізнаюся, це особливе звернення спонукало мене до думки, що з такими цікавими, непересічними людьми варто записувати розмови. Тож Ваші побажання для кожного, хто вміє відчувати слово, або ж Ваші поради, що треба робити, аби таки відчувати його?

Не бійтеся писати так, як не писав іще ніхто, не бійтеся ризикувати, здатися дивним чи абсурдним. Завжди знайдуться люди, які зможуть це оцінити – у теперішньому чи майбутньому. Поєднайте сміливість і фантазію в одне ціле. Відчуйте себе мандрівником, який шукає у поезії іще не відкриті землі. А вони точно є, бо планета поезії – безкінечна. І перший крок – повірити у це. 

Щоб вірші хлюпотіли, наче хвилі – 

Хвилюючим пиши ти їх… хлюпочерком. 

Ірина Садула, журналістка, дослідниця,

 учителька української мови та літератури