Бібліотека пропонує книгу Піп Вільямс „Словник загублених слів”.

Есме народилася у світі слів. Сирота з невтомною жагою до знань, вона зростає в так званому Скрипторії — місці, де її батько разом із командою відданих лексикографів укладає перший в історії Оксфордський словник англійської мови. Її дитячий простір — під сортувальним столом, де вона непомітна, тиха, майже невидима. Одного дня з нього падає аркуш з написаним словом bondmaid, невільниця. Есме підбирає його й ховає в стару дерев’яну валізку, що належить її подрузі Ліззі — служниці у великому домі. Відтоді вона починає збирати й інші слова — ті, що були загублені, відкинуті або проігноровані. Слова, яким не знайшлося місця в словнику чоловіків. Саме вони допомагають їй глибше зрозуміти світ навколо.

З роками Есме усвідомлює: не всі слова мають однакову вагу. Досвід жінок — часто непочутий, а мова, що його описує, — легко стирає­ться з пам’яті. Тож, присвятивши своє життя роботі над Оксфордським словником, Есме потай створює інший — Словник загублених слів.

 До Міжнародного дня сімʼї в бібліотеці відбулась творча зустріч з письменницькою родиною Тодер.

Дмитро і Світлана — учителі Ужгородського ліцею ім. Т. Г. Шевченка, відомі своїми освітніми та творчими ініціативами. Світлана до того ж артменеджерка «Книгарні Є». Соломія і Злата — учениці Ужгородської початкової школи №1. Соломія захоплюється шахами і футболом, а Злата — повітряними полотнами та співом. Дівчатам подобається читати, створювати власні історії та виготовляти книжечки.

На зустрічі подружжя поділилось рецептом творчої співпраці,  розказало про спільні творчі проєкти та співавторство в серійних збірках. Особливою миттю стало прочитання власного вірша Соломії. Звучали на події й авторські казки Дмитра ("Хуго з холодного королівства зі збірника "Бешкетні зимовинки") та Світлани у співавторстві із Соломією та Златою ("Як Чекустік полюбив читати" зі збірника "Бібліотечні історії"). Аудиторія жваво запитувала про творчий процес, плани на майбутнє, розглядала книжки.

Щоб детальніше ознайомитися зі збірниками (рік виходу, видавництво, кількість авторів тощо) присутні отримали інформаційні буклети. Зацікавлені можуть отримати їх у відділі художньої літератури.

Щиро дякуємо родині Тодер і всім присутнім за активну участь, позитивні емоції і натхнення!

П.с. Особлива подяка Світлані за подаровану книжку «24 історії, що почались 24 лютого, або Ціна демократії» Ольги Казанцевоі, співавторкою і літературною редакторкою якої вона є!

 Бібліотека пропонує книгу Бодо Шефера „ Я це зможу! Три слова, які змінюють наше життя”.

Інколи достатньо опинитися у правильному місці у правильний час, аби ваше життя докорінно змінилось. Карл вчиться на юрфаці, хоч це мрія батьків, і підпрацьовує дублером з освітлення, але мріє стати актором. До всього він потрапляє у ДТП. Але випадковості не випадкові. Марк, в чиє авто врізався Карл, виявився провідним експертом у сфері впевненості у собі і має велике бажання покращити життя Карла. Та чи прийме руку допомоги Карл? Чи вистачить йому сміливості змінити своє життя і здійснити давні мрії? І чи вдасться Карлу знайти відповіді на три головні запитання: Чи можу я це зробити? Чи заслуговую я на любов? Хто я?

Нова мотиваційна художня історія від фінансиста та бізнесмена Бодо Шефера надихне на власні пошуки відповідей і досягнення своїх мрій.

 Бібліотека пропонує книгу Сніжани Жигун „Лише жінки”.

Що ви знаєте про українських письменниць? Ця книжка може змінити ваше уявлення. Літературознавиця Сніжана Жигун зібрала історії 22 яскравих авторок — від Лесі Українки до Оксани Забужко, від тих, хто підписувався псевдонімами, до тих, чиї імена стали символами епох. Вони писали й діяли сміливо: засновували жіночі товариства, редагували часописи, виступали проти імперій та боролися за право жінки й нації бути почутими.

Це книжка, яка легко читається і водночас відкриває величезний пласт української культури. Вона не лише про літературу, а про свободу, ідентичність, жіночу силу й незламність. А ще її зручно брати з собою: щоб гортати у дорозі, читати в парку чи відкривати на перерві. Тут — історія, яка надихає й доводить: українська жіноча література завжди була і лишається рушієм змін.

 Бібліотека пропонує книгу Альони Рязанцевої „Не закохуйся, Єво!”.

Валіза, розбите серце і шалене бажання жити — це все, що залишилося в тату-майстрині Єви після втечі з рідного Сіверськодонецька. Новий дім, село Кунча на Хмельниччині, зустрічає дівчину безробіттям, туалетом на вулиці, холодним тазиком для купання і ще холоднішими поглядами людей. І коли здається, що гірше бути не може, у сусідній будинок заселяється колишній. І не сам, а разом із мамою, яка ненавидить Єву, і новою нареченою.

Трішки імпровізації — і Єва з місцевим хлопцем Марком вдають закоханих: усе просто, без почуттів і з одним непорушним правилом — не закохуватись. Але серце, той ще волелюбний орган. І в час, коли здається, що війна забрала все — рідне місто, роботу, впевненість у завтрашньому дні — чи варто відбирати ще й кохання?

 Бібліотека пропонує книгу Персиваль Єверетт „Дерева”.

Щось дивне відбувається в містечку Мані, штат Міссісіпі. Двох білих чоловіків вбито й кастровано, і в обох випадках поряд знаходять другий труп — тіло чорношкірого чоловіка, яке потім зникає з моргу. Спеціальних детективів Джима Девіса та Еда Моргана відправляють з Бюро розслідувань Міссісіпі, щоб розкрити ці, здавалося б, надприродні вбивства. Ці двоє чорношкірих чоловіків зустрічають очікуваний опір з боку місцевого шерифа, його заступника, коронера та низки расистських білих містян. Поступово заглиблюючись у справу, слідчі розуміють — те, що спочатку здавалося дивними актами помсти, поступово перетворилося на сюрреалістичне жорстоке дійство, коли виявляється, що по всій країні відбуваються моторошно схожі вбивства.

Соціально-політичний роман «Дерева» американського автора Персіваля Еверетта поєднує елементи сатири, чорного гумору та магічного реалізму. Автор пише у стриманій манері, уникаючи надмірних описів — його мова суха, часом різка, із чіткими діалогами, які створюють ефект документальної достовірності. Еверетт використовує сатиричні прийоми, іронію, гру зі стереотипами й парадоксами, що додає текстові подвійного змісту. Письменник часто змінює ракурс оповіді та різко чергує сцени, створюючи кінематографічний ефект переходу між різними епізодами історії.

Центральною темою твору є расизм, який досі доволі поширений в сучасних Сполучених Штатах. Автор занурює читачів у історичну спадщину лінчування — покарання підозрюваних без суду, жертвами якого часто ставали етнічні меншини.

У цьому романі письменник показує, як суспільство забуває або спотворює правду про минулі злочини, тому важливо берегти колективну пам’ять, аби вчитися визнавати свої помилки й будувати гуманнішу спільноту. Адже непокаране зло буде продовжувати ширитися, а це може призвести до бажання відплати, що своєю чергою спричинить ще більше злочинів. Книга може зацікавити тих, хто цінує гостросоціальну прозу з елементами чорного гумору, сатири й абсурду, любить інтелектуальну літературу, що поєднує інтригу з глибоким підтекстом.

 Бібліотека пропонує книгу Ярко Любич „Коли зацвіте каштан”.

Лінія фронту розділяє родину Білоцерківських: коли майже доросла Іванка чує перші вибухи в Дніпрі, її батьки та молодші брат і сестра опиняються в окупації в Гостомелі. Відтоді перші місяці вторгнення розгорнуться для них по-різному. Кров’ю поранених у медеваці, зрадою серед земляків і безпринципним злом у лиці ворожого командира — хай навіть той командир завдячує Білоцерківським більше, ніж просто життям. Чи зможе родина об’єднатись у цій нелюдській круговерті? Надія лишається, доки її береже родинний каштан, пов’язаний з долею кожного.

Роман Ярко Любич — це сучасна українська воєнна проза про перші місяці повномасштабного вторгнення й досвід родини, життя якої змінюється в один день. Текст показує війну через особисті рішення, втрати, взаємну підтримку та спроби зберегти зв’язок між близькими людьми, яких розділили різні обставини.

Оповідь поєднує кілька сюжетних ліній і різні точки переживання війни: цивільних в окупації, медиків евакуації, тих, хто шукає рідних і намагається діяти в умовах невизначеності. Родинний каштан проходить через історію як символ пам’яті, дому та надії, що допомагає героям триматися разом навіть на відстані.

Ярко Любич — сучасна українська режисерка, сценаристка й письменниця. Працюючи над романом, вона стажувалася у добровольчих підрозділах, спостерігала за роботою медиків і записала понад 30 інтерв’ю зі свідками подій перших місяців вторгнення, тому історія має документальну основу.